Дивно, що цей, безумовно шедевр дитячої літератури, оминув мене в дитинстві. У більш старшому віці я натрапила на адаптований уривок цього твору англійською мовою, але якось він мене не зачепив тоді. Тому зараз я відкриваю для себе НОВЕ і ПРЕКРАСНЕ!)
Який би фільм не знімали британці, це буде т-и-п-о-в-о б-р-и-т-а-н-с-ь-к-е к-і-н-о. від чорної комедії до дитячого фільму. Фільм "Пригоди Паддінгтона" утровано британський з купою кліше. Чому ж варто переглянути цей фільм?
1. Лондонські краєвиди. Чистенька маленька вуличка із кольоровими будиночками, де живе сімейство Браунів, байдужий і поспішаючий натовп у час пік, "Лондонське око", Букінгемський Палац, мости... Не фільм, а екскурсія по Лондону))
2. Музика. Головний саундрек виконала Гвен Стефані, проте більше запам"ятався вуличний оркестр, який вже ставшими класичними творами створював потрібний настрій. Також фрагменти із інших, можна сказати, заїзжених пісень додають особливого колориту для фільму.
3. Акторський склад. Х"ю Боневіль першу частину фільму грає того ж батька сімейства, що і в "Аббатстві Даунтон". А далі сцена із переодяганням в прибиральницю і загравання з охоронцем. Боневіль таки класний комедійний актор! Саллі Хокинс неймовірно мила у ролі дещо "хіпуватої" мами сімейства. Ніколь Кідман як Ніколь Кідман - струнка, гнучка із гарною посмішкою. І останній доктор Хто - Пітер Капальді - дуже органічний в ролі сусіда, якому до всього є діло.
4. Не акторський склад. Фільму додавали родзинок окремі режисерські ходи: явний плагіат із Шрека (великі сумні оченята), розкривається таємниця навіщо гвардійцям така висока шапка, творчу натуру місіс браун показано величезним намальованим деревом на стіні, яке є індикатором атмосфери в родині, також її творча і водночас домашня натура показується через одяг: ручного плетіння яскраві кофтини, старомодні туфлі.
5. Озвучка. Адаптація на українську мову на висоті, як і в переважній більшості фільмів. Зеленський, який озвучував Паддінгтона, заслуговує оплесків. Я не маю уявлення, як він вимучив свої голосові зв"язки, але маленький самотній ведмедик розмовляє голосом маленького самотнього ведмедика, а не Зеленського. Ну і стервозні інтонації та зловісний шепіт з вуст Кідман досить добре вдалося передати для Юлічки Перенчук)) Та й інші голоси в дубляжі були дуже огранічні. Шкода, що зазвичай вони лишаються поза увагою.
6. Сам Паддінгтон. Я розумію, що технології зараз дозволяють зробити все, але ці очка, вушка, хвостик, животик, лапки, шерстинки - це все таке мі-мі-мі))
Також у фільмі є кілька підтекстів для дорослих: проблема еміграції, особиста безпека, підліткова "ломка" характеру, екскурс до другої світової війни (книга ж була написана у 50-х).
Цей фільм - один із тих, які варто показати своїм дітям. А британський кінематограф, без сумніву, поповнився ще однією "класикою".
Який би фільм не знімали британці, це буде т-и-п-о-в-о б-р-и-т-а-н-с-ь-к-е к-і-н-о. від чорної комедії до дитячого фільму. Фільм "Пригоди Паддінгтона" утровано британський з купою кліше. Чому ж варто переглянути цей фільм?
1. Лондонські краєвиди. Чистенька маленька вуличка із кольоровими будиночками, де живе сімейство Браунів, байдужий і поспішаючий натовп у час пік, "Лондонське око", Букінгемський Палац, мости... Не фільм, а екскурсія по Лондону))
2. Музика. Головний саундрек виконала Гвен Стефані, проте більше запам"ятався вуличний оркестр, який вже ставшими класичними творами створював потрібний настрій. Також фрагменти із інших, можна сказати, заїзжених пісень додають особливого колориту для фільму.
3. Акторський склад. Х"ю Боневіль першу частину фільму грає того ж батька сімейства, що і в "Аббатстві Даунтон". А далі сцена із переодяганням в прибиральницю і загравання з охоронцем. Боневіль таки класний комедійний актор! Саллі Хокинс неймовірно мила у ролі дещо "хіпуватої" мами сімейства. Ніколь Кідман як Ніколь Кідман - струнка, гнучка із гарною посмішкою. І останній доктор Хто - Пітер Капальді - дуже органічний в ролі сусіда, якому до всього є діло.
4. Не акторський склад. Фільму додавали родзинок окремі режисерські ходи: явний плагіат із Шрека (великі сумні оченята), розкривається таємниця навіщо гвардійцям така висока шапка, творчу натуру місіс браун показано величезним намальованим деревом на стіні, яке є індикатором атмосфери в родині, також її творча і водночас домашня натура показується через одяг: ручного плетіння яскраві кофтини, старомодні туфлі.
5. Озвучка. Адаптація на українську мову на висоті, як і в переважній більшості фільмів. Зеленський, який озвучував Паддінгтона, заслуговує оплесків. Я не маю уявлення, як він вимучив свої голосові зв"язки, але маленький самотній ведмедик розмовляє голосом маленького самотнього ведмедика, а не Зеленського. Ну і стервозні інтонації та зловісний шепіт з вуст Кідман досить добре вдалося передати для Юлічки Перенчук)) Та й інші голоси в дубляжі були дуже огранічні. Шкода, що зазвичай вони лишаються поза увагою.
6. Сам Паддінгтон. Я розумію, що технології зараз дозволяють зробити все, але ці очка, вушка, хвостик, животик, лапки, шерстинки - це все таке мі-мі-мі))
Також у фільмі є кілька підтекстів для дорослих: проблема еміграції, особиста безпека, підліткова "ломка" характеру, екскурс до другої світової війни (книга ж була написана у 50-х).
Цей фільм - один із тих, які варто показати своїм дітям. А британський кінематограф, без сумніву, поповнився ще однією "класикою".
